Цьогоріч 17 вересня ми відзначаємо 160 річницю з дня народження Михайла Коцюбинського (1864-1913) – письменника, громадського діяча.

Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти та дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою в бутоньєрці. Подоляни ж називають Михайла Коцюбинського зіркою першої величини в краєзнавчому літературному сузір’ї краю. Письменник увійшов до української літератури як один із найкращих стилістів і майстрів української художньої прози. Передчасна смерть обірвала заплановані й розпочаті ним твори та нариси. Збереглися листи, які становлять великий біографічний та художній інтерес. Майже всі твори письменника було перекладено багатьма мовами світу – німецькою, французькою, шведською, польською, мадярською та іншими ще за його життя. Сам автор знав 9 мов, зокрема грецьку, кримськотатарську, циганську.

Перші твори М. Коцюбинського написані на Вінниччині в селі Лопатинці. Упродовж 1891 року з-під його пера вийшли оповідання «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», повість «На віру» й віршована казка «Завидющий брат». Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник. Літературний доробок Михайла Коцюбинського становить понад п’ятдесят творів.

Перші твори не мали успіху, а його найвідоміші повісті «Тіні забутих предків», «Fata Morgana», оповідання «Що записано в книгу життя» вийшли лише через багато років після початку письменницької діяльності.

Його творчість була позначена духом високої ідейності і народності, демократизмом і гуманізмом, відданістю принципам реалізму, глибокої правди.