У с. Пушкарне, нині Грабовське, на Сумщині народився Павло Грабовський - поет, публіцист, перекладач.

З 1879 навчався у Харківській духовній семінарії, з якої 1882 відрахований за зв’язок з народницькою організацією «Чорний переділ» і висланий у с. Пушкарне під нагляд поліції. Після домашнього арешту повернувся до Харкова і працював коректором у газеті «Южний край».

1885 призваний на військову службу, але вже у червні 1886 заарештований за активну діяльність у «Чорному переділі» й після двох років утримування в ізюмській та харківській в’язницях засуджений (1888) на 5 років заслання в Іркутську губернію. Дорогою на заслання потоваришував з членом народовольської організації Надією Сигидою (загинула 1889), якій присвятив 18 поезій. Наступного року знову заарештований і на 3,5 року ув’язнений в Іркутській в’язниці.

У 1896 переїхав до губернського міста Якутськ, а 1899 оселився у Тобольську, мріяв повернутися в Україну, проте цим намірам не довелось здійснитись.

Наприкінці 1900 одружився з Анастасією Лук’яновою, в подружжі народився син Борис, згодом один з винахідників телебачення.

Листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком. Творив довершену поезію спрямовану на досягнення соціальної та національної свободи України. Автор нарисів, статей, заміток присвячених громадському та культурному життю в Україні, питанням літератури. Виступав з критикою теорії «мистецтва для мистецтва», обстоюючи народність, ідейність та реалізм літератури.

Перекладав московитською мовою українську поезію, а також українською найкращі твори світової поезії. Зокрема перекладав поетів 25 літератур світу: романської та германської (англійська, французька, німецька, італійська), німецької, скандинавської (шведська, норвезька, фінська) угорської, слов’янської (чеська, словацька, болгарська, польська, сербська, хорватська, словенська, лужицька, московитська).

Помер у Тобольську 1902.

«Я закликаю і буду закликати земляків у тому напрямку до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській»

Павло Грабовський