16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги – Декларацію про державний суверенітет України.
У преамбулі декларації проголошувалося «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканою. Підкреслювалося також виняткове право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
Верховна Рада також проголосила право країни на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Майбутня зовнішня політика України, визначена декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України.
По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості, незалежності від союзного законодавства. Проте ухвалений документ не одержав статусу конституційного акту. Україна залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Діючі норми міжнародного права також зобов’язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.
Саме Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України», ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року. Тоді фактично вдруге Україна була проголошена незалежною демократичною державою й остаточно виведена зі складу СРСР. Незалежність країни була підтримана на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Державний суверенітет для українців більше, ніж просто слова. Сьогодні ми добре знаємо, що ніщо так не цінується, як свобода і незалежність, територіальна цілісність, право народу обирати свій шлях інтеграції, адже десять років ми змушені захищати ці цінності від ворога.
Ніколи й за жодних обставин Україна не зверне зі шляху, визначеного 34 роки тому.
Україна є. Україна буде. Україна переможе!
