110 років із дня народження Омеляна Антоновича (1914-2008)

Головна ціль мого життя,

закарбована на пам’ятнику в Долині, –

це розвиток Української держави

 

Україна знає Омеляна Антоновича як аристократа Духу, відомого мецената, який постійно підтримував українське слово, книговидання, бібліотечну справу… Людина землі і людина слова, людина, яка не боялась відстоювати свої переконання в молодості, коли зв’язала свою долю з ОУН, і не боялася робити це вже в незалежній Україні, спостерігаючи за життям в державі з надією і тривогою.

Український правник, громадський діяч Омелян Антонович народився 6 лютого 1914 р. у м. Долині в сім`ї судового урядника. Навчався в початковій школі в Долині, згодом його сім’я переїхала у Львів. Навчався в Академічній гімназії у Львові, гімназії в Перемишлі, Католицькому університеті в Любліні, Вищій торговій академії в Познані, Торговій академії в Берліні, на юридичному факультеті Українського вільного університету в Празі. Омелян Антонович вільно володів 6 мовами.

У 1930-х рр. – активний учасник молодіжної організації Пласт, Молодої Громади, Організації Українських Націоналістів. Ще замолоду був призначений у керівні структури Перемишлянського крайового проводу ОУН. У 1933 р. за приналежність до ОУН та підготовку антипольської акції був засуджений на 6 років ув’язнення і 10 років позбавлення громадянських прав. Відбув у в’язниці майже 3 роки, звільнений за амністією. За дорученням Центрального Проводу ОУН виконував завдання у Польщі, Чехо-Словаччині, Німеччині. Продовжував свою діяльність в ОУН(б) і в роки Другої світової війни, співпрацював з Миколою Лебедем та Романом Шухевичем. У вересні 1941 р. був заарештований гестапо в Берліні, куди приїхав на зустріч із Степаном Бандерою, відсидів у німецьких тюрмах та концтаборі Заксенгаузен два роки.

Після війни налагоджував зв’язки з окремими частинами ОУН в Західній Європі під проводом Степана Бандери, працював у Німеччині в Міжнародній організації біженців (ІRО), де врятував багатьох «переміщених осіб» від депортації до СРСР. У 1946 році після закінчення юридичного факультету Українського університету в Празі одружився із Тетяною Терлецькою (1915–2001), знаним лікарем, яка здобула докторський ступінь з медицини у Віденському університеті в Австрії. 1949 року подружжя Антоновичів емігрувало до США.

З перших років перебування у США Омелян Антонович активно включився в життя української громади. 1954 р. був обраний Головою Об’єднання Українців Вашинґтона. Понад сорок років життя (1960 – 2005) доктор права Омелян Антонович віддав важкій фізичній праці фермера.

Заробивши поважні кошти, подружжя стало використовувати їх для підтримки української справи. 1980 року Омелян і Тетяна Антоновичі заснували приватну доброчинну престижну мистецьку премію «Фундація імені Омеляна і Тетяни Антоновичів», яка вручається видатним українським літераторам, ученим українознавцям, політологам. Вперше премію вручили 1982 року в Українському інституті в Нью-Йорку письменникові Василю Барці за роман-поему «Свідок для сонця шестикрилих». З часу проголошення незалежності України присудження премій перенесли з США в Україну. Також лауреатами Премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів в різний час ставали І. Дзюба, В. Стус, В. Шевчук, Е. Андієвська, О. Субтельний, Ю. Лавріненко, Н. Лівицька-Холодна, Р. Конквест, Ю. Тевельов, Л. Костенко, М. Богачевська-Хом’як, І. Драч. Письменниця Ліна Костенко назвала цю премію «чистою нагородою із чистих рук».

Подружжя меценатів майже всі свої заощадження (близько трьох мільйонів доларів) пожертвувало українському національному відродженню, зміцненню у світі престижу і авторитету Української держави. За їх кошти реставровано наукову бібліотеку Києво-Могилянської академії, Львівську наукову бібліотеку ім. В. Стефаника та Палац мистецтв, а в рідному місті Долині відкрито пам’ятник «Борцям за Українську державу», побудовано музей «Бойківщина» та зроблено ремонт церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

З вересня 2005 р. Омелян Антонович постійно жив в Україні. За вагомий внесок у розбудову та відродження України та її традицій Омелян Антонович отримав низку нагород. Указом Президента України Віктора Ющенка нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого», медаллю «Петра Могили» від Києво-Могилянської академії, а також отримав титул «Меценат року» (2007 р.) в Україні.

Омелян Антонович – почесний громадянин міст Львова та Долини.

Помер 28 лютого 2008 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.